Слобідські Ночі – 2011. Спогади очевидця

Харків. П’ятниця, 15 квітня 2011 року. До початку табору 4 години.

Сипле лапатий сніг з дощем. До землі не долітає, але зимовий дух навіяти встигає. Мені телефонує Дмитро і питає, які спальники ми беремо на табір — літні чи зимові. Зимових у нас з роду не було як, власне, і у нього, тому він заспокоюється — домовляємося мерзнути гуртом. Дмитро везе з Полтави п’ятьох хлопців на Слобідські Ночі у Харківську область. Ще троє “зіскочили” за півгодини до від’їзду. (Погода?)

Ми знали, що прогноз синоптиків на вихідні невтішний, але 7 прикмета характеру українського націоналіста говорить: “Постановив — зробив.” Про скасування табору через дощик навіть думок не виникало — на таборах у нас не хворіють, а мокрий одяг нікого вже не лякає. Навіть ті, хто їде на табір вперше, отримують добрячу порцію оптимізму від досвідченіших побратимів і сумніви розвіюються.

Харків. П’ятниця, 15 квітня 2011 року. До початку табору 2 год. 45 хв.

До місця проведення з Харкова треба їхати електричкою, тому домовляємося зустрітися у метро біля вокзалу — там ніхто не загубиться. Кожен радий бачити обличчя друзів, особливо тих, хто мешкає за півтори сотні кілометрів — обіймаємося, тиснемо одне одному руки. Хто вперше — залюбки знайомиться з новими людьми. Перевіряємо за списком, чи всі зібралися і виявляється що з дев’яти таборовиків шість — Сашки. Розподіливши групове спорядження вирушаємо на залізничну станцію. А там вже чекає сюрприз.

Харків. П’ятниця, 15 квітня 2011 року. До початку табору 2 год. 30 хв.

Колись в дитинстві батько розповідав, що десь в середині чи то 70-х, чи то 80-х в середині квітня йшов сніг — для мене малого це було дивом — в мої 90-ті в квітні стабільно цвіли вишні, а зима починалася по графіку і закінчувалася точно у відведений для цього час. Та от на виході з метро мимоволі згадалася та батькова розповідь — Харків був всипаний снігом.

Квитки вже у нас — заходимо в електричку і отримуємо чергову порцію ошалілих поглядів: “Куди? В таку погоду?”. Швидка нарада проводу, перепакування наплечників, ще раз перерозподіляємо групове спорядження щоб дісталося усім і 50 хвилин в електричці минають непомітно. Виходимо на платформу серед лісу. Навколо темнота і стоїть таксі. Це точно не ми викликали.

Дачі. П’ятниця, 15 квітня 2011 року. До початку табору 1 год. 37 хв.

5 хвилин пісяємо, одягаємося і вже як майбутній табір вирушаємо колоною до місця відкриття. 10 км вимаршу і ми у надзвичайно мальовничому місці над Сіверським Дінцем.

Гребля на р. Сіверський Дінець. 15 квітня 2011 року. До початку табору 4 хв.

Відкриваємо табір. Запропонував повернутися тим, хто у собі сумнівається, чи за минулі півтори години зрозумів, що потрапив не туди, куди їхав. Спробував налякати лісом, дощем, болотами і магнітною аномалією. Ніхто не ведеться. Не вмію я мотивувати як Іляш.

1 хвилина до початку.

“Як не можна спинити річку, що, зламавши кригу навесні, бурхливо несеться до моря, так не можна спинити нації, що, прокинувшись до життя, ламає свої кайдани.” – згадуючи, цитую Міхновського під звук падаючої з кількаметрової греблі води. Сподіваюся хоч хтось задумався в цей момент про щось серйозне.

Табір відкрито. Вирушаємо на місце постою. Попереду півтори години вимаршу через ліс, ведемо з Калиною людей майже виключно на інтуіції — компас крутиться як скажений, зараз показує, що йдемо на північ, хоча два метри тому показував на південь. Аномалія тут магнітна. Чомусь згадалося НЛО, яке бачив минулого року у Полтаві і фото Вітренки на мітлі.

За весь час вимаршу зупинялися лише один раз, на 5 хвилин, і то для профілактики. Таборовики видалися сильні, і ніхто не скиглив, не просився додому, не какав у штани.

Цим маршрутом ми ходили на мій перший табір — ті самі “Слобідські Ночі”, тільки “2008”. Тепер от сам веду табір. Того разу дорога видавалася довшою. Зараз же пролетів ці 15 км, як кажуть, на одному вдиху. Витратили на дорогу 2,5 години.

І як кажуть, апофігєєм етой фєєрії став “штурм” лісового схилу. Точно не скажу, біло це вночі, але за враженнями кут нахилу градусів 40, довжина підйому — метрів 100. Захекалися майже всі, і не тільки: кількох людей стало нудити, в тому числі і мене. Можливо від перенасичення киснем, бо повітря там справді класне, з Харковом не порівняти.

Нутром відчуваю, що десь поблизу місце, в якому стояли 2008-го року, та серед ночі знайти не можу — в лісі хоч око виколи. Небо затягнуте хмарами, за Дінцем лише де-не-де проглядаються далекі сільські вогники. Розтаборовуємося.

Кілька днів поспіль лупили дощі, тому земля розмита добряче — місимо багно, у декого ноги вже мокрі, хоча під дощ ми так і не потрапили. Мене рятують мої Asolo Discovery — не мокну і впевнено стою у багнюці (до речі за 3 дні так і не промокли). Не жалкую, що віддав за них майже 1000 гривень. Бєрци мабуть ніколи вже не вдягну.

Місце проведення. Субота, 3 година ранку.

Лягаємо спати. Довго товклися — таборовики ще зелені, тому не відчувають темпу, в якому треба розкладати табір. Завтра насичений день.

Бунчужний Берест трохи не впевнено керує людьми — не досвідчений ще, не бачить комплексої картини всього що треба робити для забезпечення табору. Намагаюся допомагати — швидко схоплює нюанси.

Поставили стійки — кажу, щоб розбудили о 6:10 готувати їдло. Не довірю це нікому.

Субота. Десь між 6 і 7 годинами ранку.

Послав стійкових по воду, сам гріюся біля вогню — задуб добряче, бо не вдягнув все що було теплого – “впадлу” річ сильна. Принесли воду — ставимо грітися.

Пробую будити бунчужного: тягаю за пальця ноги — не допомагає, тягаю за спальник — не помагає. Гепнув носаком — помогло.

Субота, 16 квітня 2011 року. 7.00-22.00

Вставання, руханка — нічого цікавого — стандартні процедури.

Цілий день ллє дощ. Грязюки стає більше і більше.

Читаємо лекції під тентом, моя лекція називається “Мандрівництво”. Розповідаю про своє найрідніше — спорядження. За два роки торгівлі спорядженням встиг перечитати і вивчити купу тест-драйвів, відгуків та рекомендацій по найрізноманітнішому спорядженню. Спальники, наплечники, взуття, одяг, шкарпетки — наче не забув нічого. Є питання — відповідаю. Здається вдалося зацікавити народ.

Так під тентом день і пройшов — суцільна теорія, якщо не рахувати навчальні стрільби з пневматики (точної копії ПМа між іншим). Не думав що я так добре стріляю.

Пів вечір розвиднілося, навіть місяць добре видно стало.

Ввечері — “ватра знайомств”. Кожен розповідає про себе, та як докотився до такого життя.

Далі — сценки та пісні. Пісні йдуть добре — душа відпочиває. Намагаюся співати німецький марш “Erika”. Слова знаю погано — виходить паскудно, але всім стає весело. Після табору вирішую вивчити Еріку ідеально. Хотів ще заспівати “Hej sokoły” польською — не дозволили. Гг. Зате “Меч арея” пішов дуже добре — всі хто бував на Відвазі допомагають.

Спати йти не хотілося не дивлячись на те, що поспав всьго 2,5 години минулої ночі.

Довелося.

Неділя. 17 квітня 2011 року.

Вночі не задзвонив будильник, тому алярм провтикали. Не годиться так.

Сьогодні у нас практика — будемо наздоганяти все те, що не змогли провести вчора через дощ. В програмі техніка роботи з мотузкою, гоп-лава, смуга перешкод, лекція “Катехизис українського націоналімзу”, бокс і згортання табору.

*Тут стало впадлу писати, але по мотузці полазили, погоплавили і полазили смугу перешкод. “Катехизис” прочитали дуже добре — всі намагалися висловити свої думки.

Після обіду знову захмарило, але на дощ не збиралося.

15.40 Виходимо. Спізнилися зі згортанням табору на 40 хвилин. По програмі передбачав запас часу на повернення, тому не переживаю за електричку. Всім кажу, що не встигаємо на 30 хвилин. Мотивує.

Поверталися в прискореному темпі, було 2,5 години на 15 км. Рухалися без зупинок і встигли. Закривали табір вже на станції. Круглі очі людей, що чекали на електричку тільки мотувував зробити все красиво і правильно.

Вже в Харкові. Табір пройшов вдало, не дивлячись на погоду. Хтось здобув нових друзів, я ж побачив старих, і відпочив від міського шуму. Далі буде десь через рік…

Писав дядько Конус – начальник ланки інструкторів