Лісоблуди. Тараканівський форт
Коротко про нашу мандрівку до Тараканівського форту.
Пивиха. Похід до Дніпра. 18 березня 2017
Одноденний похід до Кременчуцького водосховища через Градизьк. Гора Пивиха. Гуляли, смажили велику рибу, насолоджувалися краєвидами Дніпра. 18 березня 2017 р.
Разом з “Мандруймо Полтавщиною” та за підтримки TopRope.com.ua
Опубліковано 05/04/2017 в
Мандри, Туризм-альпінізм | теги: Дніпро, лісоблудство, Пивиха, похід, походи Немає коментарів
Дівчина. Звичайна дівчина.
Дівчина. Дівчина — думав я. Ніби звичайна дівчина. Але в ній було щось, що привертало увагу. Це точно був не одяг, не фігура, не обличчя, не манери. А що? Що так сильно тягнуло мій погляд в її бік?
Ми навіть стояли не поруч. Нас розділяла сотня метрів міксу з бруківки, асфальту та тротуарної плитки, обабіч якої росли дерева, зеленіла розкиданою стрижена трава. Я бачив її, спостерігав за нею, оцінював кожен її рух, а вона в цей час ніби була заклопотана якимись своїми внутрішньочерепними справами і зовсім не дивилася в мій бік.
Не зводив очей з неї весь цей час. Весь час поки вона стояла там, мені так зручно було споглядати її. Дивитися і слідкувати за нею. Було в ній щось таке, що рідко трапляється в сучасних жінках. І я не міг збагнути що саме….
Опубліковано 11/02/2017 в
Байки Немає коментарів
Лісоблудство з гостями. Випуск №8
Блудили лісами Полтавщини. Цього разу з гостями з сонячної Львівщини (Ющенко, Фенікс), Київщино-Бердичівщини (Бро Цюнь), Сумщини (тьотя Леся). Давно вони просилися, і ми з Шведом вирішили взяти з собою туристів в цей невеличкий і скромний похід з елементами веселості.
Кричати мовчки, але не здаватися
— “Що таке Кохання? Як ти думаєш?” — запитала Вона.
— “Кохання — це Бог” — тихо, але впевнено і з ностальгічною ноткою відповів Він.
— “А що для тебе Бог?” — знову запитала Вона.
— “Для мене Бога не існує” — продовжив Він — “Бог —це спрощена модель Всесвіту, зручна всім. Так само як і Кохання — таке ж спрощення. Люди спрощують цими словами своє життя. Так само як продавець в магазині спрощує 98 копійок до гривні, бо і йому і Вам так зручніше. Коханням люди спрощують стосунки, називають їх високим почуттям, сподіваються на чарівну силу Кохання. Так само, як хтось сподівається на Бога, не маючи наміру щось змінювати у світі, що його оточує.”
— “Не мели дурниць” — сказала Вона, забираючи паперові пакети з його рук.
— “Заходьте ще, ми завжди раді Вам” — вдягнувши на обличчя посмішку вслід сказав Він їй. Але вона залишилася просто чеком в його касовій книзі.
Опубліковано 27/12/2016 в
Байки Немає коментарів
Зупиниться і сяде, опустить очі, подивиться, засмученими очима гляне вдалечінь, зведеться і піде далі, поведе за собою…
“У цих місцях ми з хлопцями прийняли бій. Була ніч, точно вже ніхто не скаже що тоді сталося і як воно було. Темнота забрала нас у вічність. Все сталося швидко.”
А ми стояли мовчки. Усі. Навіть ті, про кого б я легко міг сказати, що не замовкають вони ніколи. Нам тоді було по 12. Майже всім. Ми не бачили тієї війни, вона скінчилася ще до нашого народження. Але з самого малечку ми знали про неї все. Жодну сім’ю з нашого містечка вона не оминула. І в свої дванадцять кожен з нас розумів її. Розумів, але відповідей не мав.
Опубліковано в
Байки Немає коментарів
Груші
“Ого! Нє!” – кажу майже не приховуючи здивованого незадоволення, – “вони з нами не підуть”. І придумалося ж цьому телепню притягнути з собою стільки упирів…
Зазвичай, коли ми ходимо по груші в колгоспний садок, то оптимальною командою я вважаю трьох людей. В такому складі найефективніше встановлювати комунікацію: коли ти говориш, то тебе мають чути дві пари вух. Якщо ж людей більше, то хтось однозначно починає плужити, недочувати, комусь доводиться переказувати слова іншого або ледь не говорити так голосно як в конус-рупор, бо хтось не чистив вуха і таке інше.
Опубліковано 29/11/2016 в
Байки Немає коментарів
Дивні гості
Була така історія. Сиділи ми з хлопцями в колибі після важкого переходу. За 12 годин прибігли втрьох більше 50 кілометрів горами. Змучені вже прийшли в невеличку хатинку, в якій вже вкладалися спати пара туристів. Хлопець з дівчиною приїхали звідкись чи то з Харкова, чи то з Сум погуляти Карпатами. Ми з хлопцями швиденько приготували гарячого супу, налагодили сухарів з салом, повечеряли та й сиділи обговорювали плани на завтра. Аж в двері постукали.
На порозі стояв височенний, закутаний в стару шинель худорлезний дядько. З широчезним шкіряним капелюхом на голові він видавався схожим на гриба, якого зігнали з місця ще восени, і гнали горами аж до цього лютневого вечора. Під пахвою він тримав маленьку руду лисицю, яка з цікавістю розглядала нас п’ятьох маленькими чорними оченятами та намагалася вловити запах курятини з нашої нехитрої вечірньої юшки.
— “Доброго вечора” — привітався він голосом, який, судячи з сухого хрипу, що супроводжував ці два слова, давно вже ні до кого не обзивався – “Знайдеться місце для двох вільних мандрівників?”. Він втомлено посміхнувся і ступив крок в нагріте старою грубкою повітря. Двері зачинилися.
Швидкий гарячий чай він жадібно ковтнув ніби той і не мав обпекти горло. Швидко вклався поруч з грубкою, накрився шинеллю і більше не говорив. Лисиця тихо зайняла своє місце поруч.
На ранок ми вже не побачили пізнього гостя, не було й ніяких слідів, що він існував та ділив з нами вузеньку лежанку коло стіни. Ніхто з нас п’ятьох і не чув як той зник.
Кажуть, в горах трапляються дивні речі, але раз ми всі живі і здорові, може то і на щастя.
6 березня 2016 р.
О.О.
Опубліковано 24/03/2016 в
Байки Немає коментарів
Спорядження для зимових Карпат
За результатами новорічного походу на Петрос і Говерлу, вирішив скласти список споряги, яка підійде для наступного подібного походу в -20°C.
Читати далі…
