Груші

“Ого! Нє!” – кажу майже не приховуючи здивованого незадоволення, – “вони з нами не підуть”. І придумалося ж цьому телепню притягнути з собою стільки упирів…

Зазвичай, коли ми ходимо по груші в колгоспний садок, то оптимальною командою я вважаю трьох людей. В такому складі найефективніше встановлювати комунікацію: коли ти говориш, то тебе мають чути дві пари вух. Якщо ж людей більше, то хтось однозначно починає плужити, недочувати, комусь доводиться переказувати слова іншого або ледь не говорити так голосно як в конус-рупор, бо хтось не чистив вуха і таке інше.

Read the rest of this entry »

Дивні гості

Була така історія. Сиділи ми з хлопцями в колибі після важкого переходу. За 12 годин прибігли втрьох більше 50 кілометрів горами. Змучені вже прийшли в невеличку хатинку, в якій вже вкладалися спати пара туристів. Хлопець з дівчиною приїхали звідкись чи то з Харкова, чи то з Сум погуляти Карпатами. Ми з хлопцями швиденько приготували гарячого супу, налагодили сухарів з салом, повечеряли та й сиділи обговорювали плани на завтра. Аж в двері постукали.

На порозі стояв височенний, закутаний в стару шинель худорлезний дядько. З широчезним шкіряним капелюхом на голові він видавався схожим на гриба, якого зігнали з місця ще восени, і гнали горами аж до цього лютневого вечора. Під пахвою він тримав маленьку руду лисицю, яка з цікавістю розглядала нас п’ятьох маленькими чорними оченятами та намагалася вловити запах курятини з нашої нехитрої вечірньої юшки.

— “Доброго вечора” — привітався він голосом, який, судячи з сухого хрипу, що супроводжував ці два слова, давно вже ні до кого не обзивався – “Знайдеться місце для двох вільних мандрівників?”. Він втомлено посміхнувся і ступив крок в нагріте старою грубкою повітря. Двері зачинилися.

Швидкий гарячий чай він жадібно ковтнув ніби той і не мав обпекти горло. Швидко вклався поруч з грубкою, накрився шинеллю і більше не говорив. Лисиця тихо зайняла своє місце поруч.

На ранок ми вже не побачили пізнього гостя, не було й ніяких слідів, що він існував та ділив з нами вузеньку лежанку коло стіни. Ніхто з нас п’ятьох і не чув як той зник.

Кажуть, в горах трапляються дивні речі, але раз ми всі живі і здорові, може то і на щастя.

6 березня 2016 р.
О.О.

Спорядження для зимових Карпат

За результатами новорічного походу на Петрос і Говерлу, вирішив скласти список споряги, яка підійде для наступного подібного походу в -20°C.
Читати далі…

Новий рік 2016. Лісоблуди на виїзді. Петрос-Говерла

Лісоблудство. Випуск №6. Грудень 2015

Лісоблудство на Полтавщині №5. Лісові шланги (24.08.2015)

ПВД під Коломак (Харківщина, 07-08.11.2015)

Коротеньке відео про похід вихідного дня (ПВД) в околиці Коломака (Харківська область). Коломацьке городище, вузько(широко)колійка, бобри, та багато іншого. Ходили разом з “Мандруймо Полтавщиною” та TopRope.com.ua

Як асфальтувалася вулиця Генерала Духова у Полтаві

27 травня 2015 року на своєму Фейсбуці я слізно попросив лайкнути пост. Умова була така: якщо пост набирає 78 лайків, я роблю так, щоб вулицю Генерала Духова у Полтаві відремонтували. Станом на 3 червня необхідної кількості лайків було досягнуто.

Що було далі?…

Гарячий хліб тече крізь пальці….

Гарячий хліб тече крізь пальці
Вистрілюють за океаном теплом хокейних шайб гавайці
Струна мереживом натягує за плечі
А шкіра рветься — лиш часник в аптечці
Єдине, що чекає тебе вранці, — карета
В ній горять нещадно бранці.
А білий лиш протягує стакан кефіру
І каже: не мовчи, це твоя віра.
Вернешся до того, чим жив ти,
На згарищі опустиш знов сокиру.
Не чуєш ти тих слів солодких —
Горить усе навколо.
В човні ти раптом, а навколо морок
Ковтає весла їхня кров солодка.
Стерно тріщить від твоїх зашкарублих співів
А чути можуть тільки ті, хто вже в могилі.
Керуй, давай, наляж вже, коли взявся
Дарма що почорніли пальці.
Твоя війна закінчиться до ранку
Сидітимеш з дітьми на ґанку, розповідатимеш як йшов
Маршрут не ходжений раніше,
і той залишив в мозку лиш пунктирні ніші.
Розкажеш як зубами стримав віру,
Як скидував приклад у відчаю від посмішки касира.
Мовчатимеш.
Віддавши руку за невидимих,
Отримав подзвін в скроню
І кинув умирати себе в полум’я агоній
Літали вони над тобою і кігті раз-по-раз занурювали в лікті.
Нема того.
І рук нема.
Обіцянок нема. Лишив собі лиш віру.
Бо ноги до самих ребер умерзли в шкіру.

26.09.2015

Ельбрус зі сходу. Походеньки 2013 року.

Сиджу собі тихенько на роботі, їм піченьки, запиваю чаєм. Жирію по-троху, нікого не чіпаю. Тишу офісного простору прориває дзвінок телефону: Славон. “Саня, є вільне місце в машині. Їдемо на Ельбрус. (Виїзд за 5 днів.) Ти з нами?”. За 5 секунд встигаю в голові скласти список зі 100 пунктів під назвою “Чому я не їду на Ельбрус!”.

Я ж ніколи не був у Великих Горах. Беру тайм-аут на роздуми, але вже через кілька годин в сторону Харкова летить коротка, але сильна як постріл СМСка: “Я їду.”

Читати далі…

←Older